Онколог Андрій Безносенко: Багато онкопацієнтів впевнені, що рак зможуть вилікувати чародійки або мольфари

Щороку в червні в усьому світі відзначають День людей з історією раку, який присвячений підтримці онкопацієнтів.  Вже третій рік підряд завдяки ініціативі Inspiration Family його святкують і в Україні. 

"Українська правда. Життя" поговорила з онкохірургом та головою Української спілки клінічної онкології oncoHUB Андрієм Безносенком про важливість таких ініціатив в Україні, найбільш поширені стереотипи серед пацієнтів та про те, що є найважчим у роботі лікаря-онколога. 

— Андрію, розкажіть про ситуацію з лікуванням раку в Україні. Багато українців вважають, що ефективно лікуватися від нього можна лише за кордоном. Чи дійсно все так?

— Припускатися такої думки — велика помилка. Сьогодні в Україні живуть понад 800 тисяч пацієнтів, які перебувають в ремісії. Більшість із них лікувалися тут, вдома.

Якщо говорити про онкологічну хірургію, то сьогодні ми знаходимося на одному рівні з американськими та європейськими клініками. Ми самі там часто стажуємося як лікарі-хірурги або ж до нас приїжджають колеги з-за кордону, щоб побачити, як ми проводимо операції. 

Що стосується променевої терапії, то в Україні стало набагато більше потужних променевих апаратів, серед яких і лінійні прискорювачі, і гамма-ніж, і томо-терапія. 

Проте дійсно — відмінність лікування за кордоном і у нас існує. 

В першу чергу, це стосується умов перебування та сервісу, бо ми всі розуміємо, що в європейських онкологічних центрах вони кращі, ніж в державних закладах України. 

По-друге, за кордоном пацієнти мають спрощений доступ до інноваційних ліків, який забезпечується за рахунок страхових компаній та держави. В Україні, на жаль, це поки що можливе лише за рахунок самого пацієнта.

— Якщо говорити не про сервіс, а саме про лікування — наша держава якось сприяє поліпшенню його ефективності? 

— Так, за минулий рік відбулися суттєві зміни. У 2020 стартувала реформа третинної ланки медицини в Україні, яка стосується лікування пацієнтів саме з онкологічними діагнозами. 

Відтепер воно можливе за рахунок державних коштів, які сплачуються через Національну службу здоров’я України. 

Також сьогодні існують спеціальні пакети хіміотерапії та променевої терапії, а вже у 2022 країна чекає на новий пакет — онкохірургії. За останній час ми були повністю забезпечені базовими ліками для проведення лікування. 

Також в Україні вже була ухвалена постанова Кабінету Міністрів про договір керованого доступу, і ми сподіваємося, що вже згодом українські пацієнти, які потребують дороговартісного лікування від онкологічних захворювань, зможуть отримати прямий доступ до інноваційних препаратів.

Слід сказати, що нещодавно Міністерство охорони здоров’я разом із нами — лікарями-онкологами та представниками пацієнтських організацій — розробило Національну стратегію боротьби з раком. Вона охоплює всю галузь онкології: від її раннього виявлення та профілактики до лікування та реабілітації. І ми віримо, що уряд затвердить нашу стратегію і вона запрацює на майбутні десять років. 

  50% онкопацієнтів звертаються до нас вже на запущених етапах хвороби. Як правило — на третій або на четвертій стадіях. В цих випадках лікування є більш травматичним, складним і малорезультавним, а також є фінансово токсичним для пацієнта

— Скільки коштує лікування раку в Україні? 

— Про вартість лікування раку в Україні ми можемо говорити тільки на підставі прейскурантів приватних онкологічних клінік. Та зрозуміло одне — вона значно нижча за лікування в закордонних медичних закладах, наприклад, того ж Ізраїлю чи Америки. 

Що ж стосується умов від держави, то ми знаємо, що існує тариф від Національної служби здоров’я України для лікування онкологічних захворювань. Але, на жаль, він не завжди перекриває собівартість лікування.

Також в Україні є й інше джерело фінансування для пацієнтів — централізовані медичні закупівлі. Якщо ці два джерела не покривають витрати повністю, то їхню частину може покрити бюджет місцевих громад. 

У випадку, коли і така можливість відсутня, пацієнтам доводиться звертатися до благодійників, але, на жаль, в Україні поки що немає достатньої кількості благодійних фондів, які могли би повністю покрити потребу пацієнтів у адресній допомозі. Виходом з ситуації є лише збір коштів в соціальних мережах або ж лікування за власний кошт. 

— Чи правда, що попередити рак значно дешевше, ніж його лікувати? Як профілактичні огляди на кшталт онкологічного скринінгу можуть попередити хворобу і на яких стадіях українці взагалі звертаються до онкологів? 

— В Україні існує стереотип, що наші громадяни хворіють на рак частіше, ніж європейці. Але це не так, оскільки наша статистика онкозахворювань є однією із найменших серед країн Європи. 

Це пов’язано з тим, що середня тривалість життя українців на відміну від європейців є меншою, а рак сам по собі — це супутник життя. Тому і виходить, що чим довше живе нація — тим більшу ймовірність захворювання на онкологічні захворювання вона має. І хоч Україна не переважає за частотою захворюваності, проте, на жаль, все ще займає лідерську позицію у смертності від онкології.

Так відбувається через те, що 50% онкопацієнтів звертаються до нас вже на запущених етапах хвороби. Як правило — на третій або на четвертій стадіях. В цих випадках лікування є більш травматичним, складним і малорезультавним, а також є фінансово токсичним для пацієнта. 

Вирішити таку проблему може лише рання діагностика та профілактичні обстеження. 

Можливості онкологічних скринінгів набагато більші та ефективніші, ніж про них думають. Завдяки їм можна виявити захворювання ще на доклінічній стадії, тобто до того як рак почне активно прогресувати в організмі. Це дозволяє оперативно розпочати лікування, яке іноді навіть не потребує хірургічного втручання і за своїм характером є мінімально травматичним для людини. 

— Коронавірус вплинув на цю статистику? Чи вдалося виявити більше випадків онкологічних захворювань, ніж до пандемії? 

— Насправді, коли ми отримали дані статистики щодо онкологічних захворювань за 2019 та 2020 роки, зрозуміли, що ситуація є катастрофічною. 

У 2019 кількість пацієнтів із онкологічними діагнозами становила майже 139 тисяч, а в наступному — всього 109 тисяч. 

Здавалося би, ми мали радіти, що минулого року виявили менше випадків, проте розуміємо, що ці десятки тисяч пацієнтів є і вони прийдуть до нас вже цього року, проте стадія їхнього захворювання, на жаль, буде пізньою. 

Це саме ті люди, які через карантинні умови та локдаун не змогли дістатися медичних закладів, щоб пройти обстеження. Фактично це означає, що кожен четвертий українець, який має рак, до онколога ще не прийшов.

— Що ви думаєте про вакцинацію від коронавірусу для пацієнтів з онкологічним діагнозом? Радите робити? 

— Люди, які стикалися у своєму житті з онкологічним діагнозом, входять до основної групи ризику захворювання на коронавірус. Тому якщо є можливість провакцинуватися — це необхідно обов’язково робити. 

Отримати вакцину слід тим, хто не перебуває в активному лікуванні, а також одразу після хіміотерапії, трансплантації кісткового мозку або променевої терапії. Має пройти мінімум три місяці з останнього моменту застосування медичних препаратів у організмі для того, аби введення вакцини було безпечним. 

— На жаль, у нашому суспільстві все ще існує фобія, пов’язана зі словом "рак". Як особисто ви до цього ставитеся? 

— Всю свою професійну історію я кожного дня вимовляю слово "рак" вголос і ставлюся до нього абсолютно нормально. 

Я знаю безліч випадків, які підтверджують, що рак не є вироком, коли люди перебувають в ремісії понад десять років, народжують дітей, створюють сім’ї, будують кар’єру та живуть повноцінним життям. 

Якщо говорити про несприйняття раку суспільством, то це свідчить лише про те, що у суспільстві просто мало говорять на цю тему. 

Здебільшого люди думають, що онкологія — це десь там, їх це не стосується. Для мене є дивним те, що тема раку сьогодні табуйована, оскільки це одна із основних причин смертності в Україні, і про неї варто знати, аби вберегти себе та своє здоров’я.

— А з якими найабсурднішими стереотипами про рак вам доводилося зустрічатися за час своєї роботи? 

— Лікарі-онкологи майже щодня стикаються зі стереотипами. Найбільш поширений з них — це думка пацієнтів про те, що онкологічне захворювання у їхньому організмі виникло внаслідок чужих прокльонів. 

Також часто вважають, що рак виник через психосоматику, негативні думки чи тривалу депресію. У нашій практиці є пацієнти, які дійсно вважають це головною причиною виникнення раку, хоча на сьогодні не існує жодного медичного дослідження, яке би підтверджувало зв’язок психосоматики та онкології.

Та найбільш згубний стереотип, який доводиться зустрічати серед пацієнтів, пов’язаний із відмовою від традиційного лікування. 

Досі існують пацієнти, які вважають, що чародійки або мольфари зможуть вилікувати їх травами або грибами. Якби у світі був хоча би один пацієнт, який би вилікувався від раку за допомогою нетрадиційного лікування, то його ім’я вже давно було би добре нам всім відоме.

Ще одне упередження, яке не має жодного зв’язку з реальністю, пов’язане із хірургічним втручанням. Мовляв, під час оперування пухлина отримує доступ до кисню та насичується ним, що провокує її подальший агресивний розвиток. 

Займаючись онкохірургією вже 12 років, можу впевнено сказати, що ті пацієнти, які відмовлялися від оперування, найчастіше отримували негативний результат та гірший ефект лікування на відміну від тих, хто зважувався на операцію. 

— Андрію, а що є найважчим у вашій роботі як онколога? 

— Найважчим є момент, коли близькі родичі пацієнтів зважуються на те, аби повідомити, що рак таки переміг. Особливо це важко у випадках, коли боротьба та лікування тривали місяцями або роками, і організм пацієнта не зміг здолати цей шлях.

Найважчим є й візит до дитячої онкології, коли бачиш малих дітей, які ще не почали жити, а вже перебувають у важкому стані після операції чи хіміотерапії. Зазвичай, таким дітям доводиться дуже швидко дорослішати і кожен із них вже змалку ставиться до життя набагато серйозніше за деяких дорослих, які не стикалися з діагнозом впродовж життя. 

Це дуже травматичний досвід, тому велика шана тим лікарям-онкологам, які борються з дитячим раком. Це взагалі окрема категорія пацієнтів та абсолютно інший стиль роботи, ніж у дорослого онколога.

Також непростим є і сам статус роботи онколога. Якщо інші лікарі, наприклад, акушер-гінеколог чи стоматолог у більшості випадків повідомляють хороші новини, наприклад, про народження дитини або допомагають зробити посмішку естетичнішою та красивішою, то у роботі онколога все-таки доводиться повідомляти не завжди втішні новини. Але все це – частина медицини і хтось має це робити. 

— На вашу думку, як буде розвиватися сфера лікування онкології наступні 5-10 років? Чи є прогнози щодо нових тенденцій у лікуванні онкопацієнтів?

— Є три основні напрямки, в яких зараз відбувається розвиток онкологічної галузі і він триватиме й надалі. 

Перший — це онкологічна хірургія, в якій пацієнтам доступні лапароскопічні, малоінвазивні та органозберігаючі операції. Останній вид — вкрай важливий, оскільки раніше хірурги-онкологи лише повністю видаляли уражений раком орган, а сьогодні є змога цей орган зберегти, видаливши тільки уражену частину органу.

Другий напрям — це променева терапія, яка буде розвиватися в напрямку більш точного та обмеженого опромінення, аби не вражати оточуючі тканини. Її проведення стане менш травматичним та проходитиме без побічних явищ.

І, звісно ж, третій напрям — це медикаментозна терапія, яка постійно розвивається, оскільки щороку реєструють близько 3-4 нових лікарських препаратів для лікування раку. Гадаю, що з розвитком сучасних технологій вони з’являтимуться у більшій кількості, а при їх розробці враховуватимуться вузькі складні випадки онкологічних захворювань. 

На сьогодні нам вже відомі такі препарати і більшість з них мають вкрай високу ціну: вартість деяких сягає понад один мільйон доларів за річний курс. Але ефективність таких засобів є дуже високою і допомагає врятувати та продовжити життя пацієнтів із рідкісними онкологічними захворюваннями. 

— В Україні вже третій рік поспіль святкують День людей з історією раку. Що ви думаєте про такі ініціативи і чи потрібні вони в Україні? 

—  Я вважаю це здебільшого днем шани тих пацієнтів, які пройшли лікування до кінця та перебувають в ремісії. 

І звісно, цей захід обов'язково повинен бути в Україні, тому що, зазвичай, скрізь ми бачимо купу негативу по відношенню до онкологічних захворювань. Але суспільство має знати і бачити, що існує інша сторона. Люди мають почути всі ті позитивні історії успіху, бо вони є і їх багато. 

Особливо це стосується відомих людей. Дуже важливо, аби вони публічно розповідали про свій успішний досвід лікування від раку та власним прикладом доводили, що його можна і треба побороти.

Я знаю, що в Україні є ще два заходи, які близькі за своєю атмосферою до Cancer Survivors Day та мають вагоме значення для нашого суспільства. 

Перший — це дитячий захід, який відбувається щоліта в нашому відділенні, коли діти у ремісії приходять підтримати інших дітей, які тільки проходять своє лікування. 

Другий — захід, що організовує наше відділення онкогематології, на якому збираються пацієнтки після лікування, які зберегли свою фертильну функцію та народили дитину. 

Коли вони приходять разом зі своїми дітьми — це настільки емоційні зустрічі! Для пацієнток, які все ще лікуються, вони є надихаючим доказом, що життя після діагнозу існує, а для нас, лікарів — цінним доказом того, що ми робимо все правильно і виконуємо важливу роботу. 

Довідка:

День людей з історією раку – це день, коли люди, що лікувались від раку або проходять лікування зараз, святкують свої маленькі перемоги. 

Вже третій рік він проходить і в Україні. Мета цього дня — зробити так, аби всі люди, які борються з онкологічними хворобами, стали видимими для суспільства та держави. Відстояти їхні права і довести тим, хто лише розпочинає шлях лікування, що боротися за життя варто, бо на цьому шляху завжди є кому тебе підтримати.

Анастасія Єсик, спеціально для УП.Життя